Маніфест Чорного фемінізму

1977 року «Колектив ріки Комбахі» («Combahee River Collective»), радикальна Чорна феміністична група, опублікувала «Маніфест Чорного фемінізму» («Black Feminist Statement»), що неабияк вплинув на формування феміністичної, лівої та соціалістичної думки. «Маніфест Чорного фемінізму» з'явився в контексті досі актуальних дискусій про гомогенність феміністичного руху, ігнорування проблем расизму та ксенофобії, а також проблематичність білого ліберального фемінізму. Маніфест поставив під сумнів такі універсальні категорії як «жінка» і «глобальне сестринство». Виступаючи проти капіталізму, гетеро-патріархату, расизму, ліберального індивідуалізму, активістки «Колективу ріки Комбахі» прагнули знайти нові форми колективної уяви, публічного простору, радикальної квір-політики та свободи. У пострадянському контексті цей маніфест практично не відомий. Ми вважаємо, що маніфест озвучує важливі теоретизування, які, хоч і вироблені на географічному заході, є прикладом радикальної феміністичної уяви та спротиву. Переклад маніфесту російською може створити простір для осмислення трансформативних радикальних солідарностей, а також для рефлексії взаємозв’язку пострадянських феміністичних практик із расовими, колоніальними й імперськими формаціями. «Колектив ріки Комбахі» наголошує на важливості центрування маргінальних досвідів небілих людей, чиї тіла та ідентичності є постійним об’єктом нападів, зневаги, системного насилля, а також основним ресурсом експлуатації в рамках режиму глобального капіталізму.

Повністю переклад читайте російською мовою.

Слухайте аудіоверсію маніфесту.

Між колоніальністю і націоналізмом: генеалогії феміністичного активізму в Україні

Гегемонія у пострадянській Грузії: типи націоналізмів і маскулінностей

Анотація

Статтю присвячено політичній історії пострадянської Грузинської держави. Нова пострадянська національна держава постає і поступово перетворюється на політекономію ліберальної демократії та неоліберального капіталізму. В ході цих перетворень, Грузія віддаляється від Радянського Союзу і його наступниці Росії та набуває європейської ідентичності, що відбувається посередництвом дискурсу і практик національних політичних та економічних еліт. Дискурсивне виробництво цього гегемонного прозахідного націоналізму переплетено із виробництвом гегемонних маскулінностей. У цій статті я аналізую дискурси цих еліт і розглядаю три типи гегемонної маскулінності, які набувають своїх значень в процесі становлення національної незалежності, мілітаризації та неоліберальних реформ і політик. Ці нові маскулінності прагнуть витіснити старі, радянські гегемонні маскулінності в Грузії, внаслідок чого постає нова гегемонна культура і патріархат. Також, історичне домінування прозахідного націоналізму можна трактувати по-різному: хоча Грузія майже від початку відкрита до західної політичної системи (ліберальної демократії), можна виділити певні історичні поворотні моменти, з яких в Грузії починаються активні неоліберальні перетворення і (дискурсивне) набуття європейської ідентичності. (Повністю читайте англійською).

Привласнення фемінізму: ґендер, мілітаризм і Резолюція ООН 1325

Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають поворотною і революційною подією. У цій статті я стверджую, що, хоч Резолюція й має революційний потенціал, вона розвивалась у ґендерованому дискурсі, який дозволив використати її в мілітаристських цілях. Спираючись на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних зв’язків, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику та стверджую, що спосіб, у який ООН сприймає й інтерпретує концепт ґендеру і безпеки, дозволяє державам привласнювати радикальні смисли Резолюції, легітимувати й нормалізувати мілітаристські практики та замовчувати антимілітаристську критику. Аби показати це, я досліджую ґендерні дискурси, на основі яких постала Резолюція, й аналізую два основні шляхи її мілітаризації (разом із сучасними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія). (Повністю текст читайте українською або англійською).

Стаття доступна в аудіоформаті

Pages7