Articles

Привласнення фемінізму: ґендер, мілітаризм і Резолюція ООН 1325

Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають поворотною і революційною подією. У цій статті я стверджую, що, хоч Резолюція й має революційний потенціал, вона розвивалась у ґендерованому дискурсі, який дозволив використати її в мілітаристських цілях. Спираючись на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних зв’язків, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику та стверджую, що спосіб, у який ООН сприймає й інтерпретує концепт ґендеру і безпеки, дозволяє державам привласнювати радикальні смисли Резолюції, легітимувати й нормалізувати мілітаристські практики та замовчувати антимілітаристську критику. Аби показати це, я досліджую ґендерні дискурси, на основі яких постала Резолюція, й аналізую два основні шляхи її мілітаризації (разом із сучасними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія). (Повністю текст читайте українською і англійською).

Балада про прайд

Що означає бути гордими та вільними і продовжувати боротись із дегуманізацією та нападами на расовані і бідні групи населення, протистояти угрупуванням, які вказують кому і де жити, відмовляючи в існуванні марґіналізованих груп у публічному просторі? Що означає говорити не тільки про сексуальність, коли наші життя залежать від багатьох ресурсів (як, наприклад, охорона здоров’я, умови житла, освіта, транспортна інфраструктура тощо), доступ до яких все більше обмежується? Чи достатньо номінально «включити» певну групу в акцію без того, щоб переосмислювати розподіл ресурсів у суспільстві? Або як мислитиметься гордість, якщо у порядку денному відкрито виступати проти антиромських погромів в Україні та проти патологізації трансґендерних та інтерсекс-людей? Як тоді ми будемо уявляти солідарність та коаліції, в основі яких – взаємопідтримка і взаємодопомога? Адже це і буде «традицією» прайдів.

«Європейські інші»: конструювання європейськості та логіка расування

У книжці «Європейські Інші» Фатіма Ель-Таєб показує, що ідея раси властива сучасному європейському мисленню. В такий спосіб авторка спростовує панівний наратив про Європу як буцім «безрасовий» континент і нагадує, що хоч Європа й залишається на марґінесах дискусій про расу і расизм (надто, коли порівнювати зі США, які вважаються осердям расизму), однак притаманні колоніальним імперіям поняття про расу та расові політики виникли саме в Європі, а вже звідти їх було експортовано по всьому світу. Отже, книжка долучається до наукового й активістського обговорення європейських форм расування, що їм зазвичай приділяють небагато уваги, адже вони не відповідають усталеним поглядам на расу, а расове мислення і його наслідки лишаються невидимими завдяки логіці «безрасовості». Ель-Таєб поміщає Європу в ширший контекст расово «сліпих» ідеологій і показує наявне тут переплетення раси та релігії, а також механізми екстерналізації расованого населення, які й уможливлюють образ гомогенної «білої» Європи, на позір «інклюзивної» та «постнаціональної». (Повністю рецензію читайте англійською).