«Расизм» проти «інтерсекційності»? Значення переплетених пригнічень у грецьких ЛГБТК+ дискурсах

Анотація

В цій статті я прагну очуднити концепт «расизму» шляхом вивчення його вжитку в соціолінгвістичному контексті ЛГБТКI+ активізму в Греції, де він фіґурує в значенні, що для англомовної аудиторії може видатися незвичним. У своєму дослідженні, присвяченому концептуалізації множинних пригнічень в контексті соціальних рухів Греції, я прагну зрозуміти зв’язок між часто вживаним терміном «расизм» - який є парасольковою категорією на позначення форм пригнічення, вкорінених не тільки в «расі», «етнічності» та «громадянстві» (себто, расизму, націоналізму, ксенофобії), але також в ґендері, ґендерній ідентичності та сексуальності (себто, сексизму, трансфобії і гомофобії) – і щораз більшим залученням «інтерсекційності» у дискурси різних рухів. У повсякденному вжитку, при звичному використанні слова «расизм» як парасолькового терміну залишається очевидним його етимологічний зв’язок з «расою», навіть коли воно позначає ширші режими домінування/підпорядкування, привілеїв/дискримінації. Якщо інтерсекційність передбачає, що пригнічення онтологічно множинні і їх можна аналітично відділити одне від одного, то «расизм» як парасольковий термін, схоже, рухається в протилежному керунку: він передбачає, що всі форми пригнічення мають спільне джерело, схожу онтологічну основу або породжують привілеї для тих само соціальних актор_ок, які застосовують схожі тактики в стосунку до пригноблених груп. У своєму дослідженні я вивчаю, яким чином інтерсекційність – багатокомпонентна теорія пригнічення, яка стверджує, що стосунки влади є множинними і не можуть бути зведені до одної спільної основи, хоч і можуть водночас співіснувати в досвіді пригнічених за кількома ознаками соціальних груп – пов’язана з використанням слова «расизм» як категорії боротьби у грецькій та інших поширених у Греції мовах, зокрема в албанській (racizmi) і арабській (eunsuria). В цій статті я вивчаю, як ці два вокабуляри – расизм й інтерсекційність – функціонують в дискурсах соціальних рухів, а також, як вони, з одного боку, формують активістські ідеї, підходи і теорії пригнічення, а з іншого, формуються ними. (Повний текст читайте англійською)

Гегемонія у пострадянській Грузії: типи націоналізмів і маскулінностей

Анотація

Статтю присвячено політичній історії пострадянської Грузинської держави. Нова пострадянська національна держава постає і поступово перетворюється на політекономію ліберальної демократії та неоліберального капіталізму. В ході цих перетворень, Грузія віддаляється від Радянського Союзу і його наступниці Росії та набуває європейської ідентичності, що відбувається посередництвом дискурсу і практик національних політичних та економічних еліт. Дискурсивне виробництво цього гегемонного прозахідного націоналізму переплетено із виробництвом гегемонних маскулінностей. У цій статті я аналізую дискурси цих еліт і розглядаю три типи гегемонної маскулінності, які набувають своїх значень в процесі становлення національної незалежності, мілітаризації та неоліберальних реформ і політик. Ці нові маскулінності прагнуть витіснити старі, радянські гегемонні маскулінності в Грузії, внаслідок чого постає нова гегемонна культура і патріархат. Також, історичне домінування прозахідного націоналізму можна трактувати по-різному: хоча Грузія майже від початку відкрита до західної політичної системи (ліберальної демократії), можна виділити певні історичні поворотні моменти, з яких в Грузії починаються активні неоліберальні перетворення і (дискурсивне) набуття європейської ідентичності. (Повністю читайте англійською).

Привласнення фемінізму: ґендер, мілітаризм і Резолюція 1325 Ради Безпеки ООН

Анотація

Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають історичною. Але, незважаючи на її революційний потенціал, я доводжу, що Резолюцію було створено посередництвом ґендерованих дискурсів, що уможливили її використання в мілітаристських цілях. З опертям на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних відносин, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику і стверджую: те, як ООН концептуалізує й інтерпретує ґендер і безпеку, дає можливість державам використати радикальні наміри резолюції для легітимації та нормалізації мілітаристських практик і для замовчування анти-мілітаристської критики. Щоб оприявнити це, я вивчаю ґендеровані дискурси, що лежать в основі Резолюції, і показую два основні шляхи її мілітаризації (разом з наявними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія). (Повністю статтю можна читати англійською і в перекладі українською).

Pages2