Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають історичною. Але, незважаючи на її революційний потенціал, я доводжу, що Резолюцію було створено посередництвом ґендерованих дискурсів, що уможливили її використання в мілітаристських цілях. З опертям на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних відносин, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику і стверджую: те, як ООН концептуалізує й інтерпретує ґендер і безпеку, дає можливість державам використати радикальні наміри резолюції для легітимації та нормалізації мілітаристських практик і для замовчування анти-мілітаристської критики. Щоб оприявнити це, я вивчаю ґендеровані дискурси, що лежать в основі Резолюції, і показую два основні шляхи її мілітаризації (разом з наявними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія). (Повністю статтю можна читати англійською [1] або в перекладі українською [2]).