Статтю присвячено політичній історії пострадянської Грузинської держави. Нова пострадянська національна держава постає і поступово перетворюється на політекономію ліберальної демократії та неоліберального капіталізму. В ході цих перетворень, Грузія віддаляється від Радянського Союзу і його наступниці Росії та набуває європейської ідентичності, що відбувається посередництвом дискурсу і практик національних політичних та економічних еліт. Дискурсивне виробництво цього гегемонного прозахідного націоналізму переплетено із виробництвом гегемонних маскулінностей. У цій статті я аналізую дискурси цих еліт і розглядаю три типи гегемонної маскулінності, які набувають своїх значень в процесі становлення національної незалежності, мілітаризації та неоліберальних реформ і політик. Ці нові маскулінності прагнуть витіснити старі, радянські гегемонні маскулінності в Грузії, внаслідок чого постає нова гегемонна культура і патріархат. Також, історичне домінування прозахідного націоналізму можна трактувати по-різному: хоча Грузія майже від початку відкрита до західної політичної системи (ліберальної демократії), можна виділити певні історичні поворотні моменти, з яких в Грузії починаються активні неоліберальні перетворення і (дискурсивне) набуття європейської ідентичності. (Повністю читайте англійською [1]).
Ключові слова: націоналізм; маскулінності; гегемонія; пострадянська Грузія.
Доповідь на основі цього дослідження була виголошена на Міжнародній конференції «Квiр i фемiнiстичні студії у Східній Європі» в Університеті Бухареста (Румунiя) 17-19 листопада 2017 року.