Маніфест Чорного фемінізму

1977 року «Колектив ріки Комбахі» («Combahee River Collective»), радикальна Чорна феміністична група, опублікувала «Маніфест Чорного фемінізму» («Black Feminist Statement»), що неабияк вплинув на формування феміністичної, лівої та соціалістичної думки. «Маніфест Чорного фемінізму» з'явився в контексті досі актуальних дискусій про гомогенність феміністичного руху, ігнорування проблем расизму та ксенофобії, а також проблематичність білого ліберального фемінізму. Маніфест поставив під сумнів такі універсальні категорії як «жінка» і «глобальне сестринство». Виступаючи проти капіталізму, гетеро-патріархату, расизму, ліберального індивідуалізму, активістки «Колективу ріки Комбахі» прагнули знайти нові форми колективної уяви, публічного простору, радикальної квір-політики та свободи. У пострадянському контексті цей маніфест практично не відомий. Ми вважаємо, що маніфест озвучує важливі теоретизування, які, хоч і вироблені на географічному заході, є прикладом радикальної феміністичної уяви та спротиву. Переклад маніфесту російською може створити простір для осмислення трансформативних радикальних солідарностей, а також для рефлексії взаємозв’язку пострадянських феміністичних практик із расовими, колоніальними й імперськими формаціями. «Колектив ріки Комбахі» наголошує на важливості центрування маргінальних досвідів небілих людей, чиї тіла та ідентичності є постійним об’єктом нападів, зневаги, системного насилля, а також основним ресурсом експлуатації в рамках режиму глобального капіталізму.

Повністю переклад читайте російською мовою.

Привласнення фемінізму: ґендер, мілітаризм і Резолюція ООН 1325

Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають поворотною і революційною подією. У цій статті я стверджую, що, хоч Резолюція й має революційний потенціал, вона розвивалась у ґендерованому дискурсі, який дозволив використати її в мілітаристських цілях. Спираючись на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних зв’язків, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику та стверджую, що спосіб, у який ООН сприймає й інтерпретує концепт ґендеру і безпеки, дозволяє державам привласнювати радикальні смисли Резолюції, легітимувати й нормалізувати мілітаристські практики та замовчувати антимілітаристську критику. Аби показати це, я досліджую ґендерні дискурси, на основі яких постала Резолюція, й аналізую два основні шляхи її мілітаризації (разом із сучасними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія). (Повністю текст читайте українською і англійською).

Автоетнографія як феміністичне самоінтерв’ювання

Низька теорія (передмова до книжки «Квір-мистецтво неуспіху»)

У книжці «Квір-мистецтво неуспіху» я обґрунтовую необхідність не так переглянути стандарт «склав* / не склав*», як зруйнувати саму логіку успіху та невдачі, таку типову для нашого суспільства. За певних обставин неуспіх, втрачання, забування, розбирання, руйнування, невідповідність, незнання можуть, зрештою, відкрити креативніші, взаємодійніші [more cooperative], несподіваніші способи буття у світі. Бути неуспішними – це те, що квір-люди роблять і завжди робили винятково добре; для квір-людей неуспіх може бути стилем, згадаймо Квентина Криспа (Quentin Crisp), або способом життя, згадаймо Фуко (Foucault), і це засадничо відрізняється від безжального сценарію успіху, заснованого на принципі «пробувати знову й знову». Якщо успіх вимагає таких значних зусиль, то, можливо, в тривалій перспективі неуспіх є легшим шляхом, і він принесе інші винагороди.