Привласнення фемінізму: ґендер, мілітаризм і Резолюція ООН 1325

Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають поворотною і революційною подією. У цій статті я стверджую, що, хоч Резолюція й має революційний потенціал, вона розвивалась у ґендерованому дискурсі, який дозволив використати її в мілітаристських цілях. Спираючись на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних зв’язків, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику та стверджую, що спосіб, у який ООН сприймає й інтерпретує концепт ґендеру і безпеки, дозволяє державам привласнювати радикальні смисли Резолюції, легітимувати й нормалізувати мілітаристські практики та замовчувати антимілітаристську критику. Аби показати це, я досліджую ґендерні дискурси, на основі яких постала Резолюція, й аналізую два основні шляхи її мілітаризації (разом із сучасними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія). (Повністю текст читайте українською і англійською).

Автоетнографія як феміністичне самоінтерв’ювання

Низька теорія (передмова до книжки «Квір-мистецтво неуспіху»)

У книжці «Квір-мистецтво неуспіху» я обґрунтовую необхідність не так переглянути стандарт «склав* / не склав*», як зруйнувати саму логіку успіху та невдачі, таку типову для нашого суспільства. За певних обставин неуспіх, втрачання, забування, розбирання, руйнування, невідповідність, незнання можуть, зрештою, відкрити креативніші, взаємодійніші [more cooperative], несподіваніші способи буття у світі. Бути неуспішними – це те, що квір-люди роблять і завжди робили винятково добре; для квір-людей неуспіх може бути стилем, згадаймо Квентина Криспа (Quentin Crisp), або способом життя, згадаймо Фуко (Foucault), і це засадничо відрізняється від безжального сценарію успіху, заснованого на принципі «пробувати знову й знову». Якщо успіх вимагає таких значних зусиль, то, можливо, в тривалій перспективі неуспіх є легшим шляхом, і він принесе інші винагороди.