Балада про прайд

Я ставлюся радше із насторогою до організацій, кампаній чи подій, які просто святкують місяць ЛҐБТ-прайду без будь-яких згадок про людей та вимоги, що були на передовій та в основі Стоунвольських бунтів, з яких почалась ідея прайдів. Не новина, що трансґендерних та небілих людей часто витискають з історії як жіночих, так і  ЛҐБТ-рухів, хоч вони нерідко перебувають у перших рядах радикальних протестів. Так, Марша П. Джонсон (Marsha P. Johnson) та Сильвія Рівера (Sylvia Rivera) були активістками у боротьбі за права ЛҐБТ з початку 1960-х років, коли рух тільки набирав сили. Марша П. Джонсон – афроамериканська трансґендерна активістка і секс-працівниця, виступала за права ВІЛ-позитивних людей. Коли Маршу питали, що позначає літера «P» в її імені, вона відповідала: «Pay it no mind» (щось на кшталт «не звертай уваги»). Такою ж була її відповідь на докучливі запитання про її ґендер та сексуальність1. Латиноамериканка Сильвія Рівера – трансґендерна активістка за права ЛҐБТ, зокрема бездомних, працювала в драґ-квін шоу та, в певні моменти свого життя, секс-працівницею. Маршу і Сильвію часто маргіналізували в ЛҐБТ-русі через їх ненормативність та нестатусність. Так, наприклад, Сильвію Ріверу довго не пускали на сцену під час ЛҐБТ-мітингу 1973 року в Нью-Йорку, коли вона намагалась говорити про проблеми ЛҐБТ-людей у в'язницях2.

Тоді Марша і Сильвія жили в Нью-Йорку. Їхні шляхи перетнулись під час відомого Стоунвольського бунту, одного з ключових для сучасного ЛҐБТ-руху в США (і не тільки). В 1969 році нью-йоркський бар Стоунвол Ін (Stonewall Inn) був місцем, де представни_ці ЛҐБТ-спільноти могли зустрічатись відносно безпечно, без ризику поліцейського насильства. Здебільшого відвідувач_ками закладу були марґіналізовані представни_ці спільноти, трансґендерні люди, буч-лесбійки, секс-робітни_ці та бездомна молодь, часто небілі. 28 червня 1969 року поліція розпочала тут рейд, що зазвичай супроводжувався сексуальними домаганнями та призводив до арештів тих, чий одяг та зовнішність не відповідали уявленням поліції про стать. В ту ніч Марша і Сильвія були одними з перших, хто протистояли поліцейському свавіллю. Стоунвольські бунти тривали декілька діб. Через рік після бунтів була започаткована традиція ЛҐБТ-прайдів. Згодом, у 1970 році Марша і Сильвія заснували організацію STAR (Street Transvestite Action Revolutionaries) для допомоги бездомним молодим драґ-квін і трансґендерним людям. Таким чином, важливо пам’ятати, що в основі Стоунвольських бунтів було протистояння поліцейському насильству, проблема якого лишається актуальною і тепер.

Поліцейське насильство та вбивство поліцейськими небілих, зокрема квір- і трансґендерних людей, не є в минулому, ці злочини широко розповсюджені у Північній Америці й сьогодні. Так, 17 червня 2017 року група чорних3 квір- і трансґендерних людей спробувала на сім хвилин зупинити Парад гордості в місті Колумбус (США), аби привернути увагу до поліцейського (і не тільки поліцейського) насильства щодо небілих, квір- і трансґендерних людей. Сім хвилин мали символізувати сім пострілів, якими поліцейський вбив афроамериканця Філандо Кастіл (Philando Castile) в липні 2016 року, коли той потягнувся за посвідченням водія на вимогу поліцейського (якого згодом повністю виправдали), а також вбивства чотирнадцяти небілих трансґендерних жінок в першій половині 2017 року4. Група стала відомою як «Black Pride 4» після арешту чотирьох чорних трансґендерних і квір-активіст_ок.

У перші ж хвилини поліція заарештувала учасни_ць «Black Pride 4» із застосуванням сили. Більше того, деякі учасни_ці Параду гордості голосно підбадьорювали поліцію, коли та грубо арештовувала і виводила активіст_ок «Black Pride 4». Таке схвалення дій поліції не є чимось новим в історії подібних протестів небілих трансґендерних і квір-людей5.

Поліція Колумбусу арештовує Ріплі Беннет (Wriply Bennet), чорну транс-активістку. Фото https://twitter.com/renanrenancool/status/876509247583989760

Треба зауважити, що з 15 найбільших міст США, Колумбус посідає перше місце за відсотком чорних людей, вбитих поліцейськими6. Попри те, що тільки 27,6% населення Колумбусу – афроамерикан_ки, вони складають 83,3% жертв поліцейського насилля. I загалом, серед ув’язнених у тюрмах США непропорційно високий відсоток складають афроамериканське та корінне населення країни. США посідає перше місце в світі за часткою ув’язнених від всієї кількості населення і більшість з них криміналізовано за ненасильницькі дії (наприклад, за споживання наркотиків, секс-роботу, бездомність тощо)7. Учасни_цям «Black Pride 4» загрожувало суворе покарання: їх звинувачували у спротиві поліції, а Деандре Майлса (Deandre Miles) звинуватили також у пограбуванні та спробі роззброїти поліцейського. Більше того, одна із мейнстримних ЛҐБТ-організацій «Stonewall Columbus», організаторка Параду гордості, навіть свідчила в суді проти «Black Pride 4». Та завдяки громадському тиску учасни_цям «Black Pride 4» врешті призначили випробувальні терміни, громадські роботи та виплату штрафів. Але навіть тепер організаційний комітет Параду гордості в Колумбусі продовжує залучати поліцію до своїх подій та іґнорує заклики спільноти.

Оскільки небілі люди і далі перебувавають під загрозою смертельного насильства з боку поліції Колумбусу, цього року «Black Pride 4» об’єднались із колективом «Black Queer Intersectional Columbus» та іншими представни_цями квір- і транс-спільноти і провели Columbus Community Pride, щоб наголосити на тому, що інституції та організації, які буцімто представляють інтереси спільноти, мають бути підзвітними спільноті, і що потрібно давати голос марґіналізованим представни_цям спільноти. Принциповою позицією організатор_ок Columbus Community Pride було не запрошувати поліцію на свої заходи. Спочатку вони планували винайняти охоронну фірму на чолі із чорною трансґендерною людиною, але коли довідалися, що ця фірма співпрацювала із прикордонними службами та поліцією для депортації людей із США, відмовились від цієї ідеї та організували охорону заходів самостійно за допомогою волонтер_ок із спільноти та союзни_ць.

Протест у Колумбусі не є винятковим, подібні акції відбувались і відбуваються в інших містах США. Наприклад, у 1992 році «ACT UP» і «Queer Nation» тимчасово зупинили прайд в Чикаґо. Вони вимагали більшої уваги до епідемії ВІЛ/СНІДу та протестували проти того, що прайд очолив керівник поліції8. Іншим прикладом може бути група «No Justice No Pridе», що виступає проти вписування ЛҐБТ-руху в системи пригнічення, які продовжують марґіналізувати квір- і трансґендерних людей9. Його учасни_цями є небілі, квір-, трансґендерні, ґендерно-небінарні, бісексуальні люди, представни_ці корінних народів, two-spirit, колишні ув’язнені, люди з інвалідністю, білі союзни_ці, які всі разом усвідомлюють, що наразі маніфестована парадом гордість доступна лише для декого із спільноти за рахунок марґіналізованих груп та представни_ць руху. В червні 2017 року «No Justice No Pride» протестували під час столичного Параду гордості у Вашингтоні з вимогою до організатор_ок залучити небілих трансґендерних жінок та представни_ць корінних народів у процеси прийняття рішень, припинити підтримку поліції, заборонити участь корпорацій, які чинять негативний вплив на ЛҐБТ+-спільноти. Мова йде про корпорації та банки, що фінансують приватні тюрми або будівництво трубопроводів через землі корінних народів (як, наприклад, банк «Wells Fargo» підтримував будівництво трубопроводу «Dakota Access Pipeline» в 2016-2017 роках всупереч всім договорам із корінними народами в США та екологічним стандартам10). Або інший приклад подібної інтервенції: в 2015 році Дженнісет Гутєрез (Jennicet Gutiérrez), трансґендерна іммігрантка з Мексики без документів, скандувала до Президента Обами, який на той момент депортував близько двох мільйонів людей, звільнити всіх ЛҐБТ+-іммігрант_ок з центрів затримання та припинити депортації. Це відбулося під час зібрання ЛҐБТ-лідер_ок з нагоди святкування прайд-місяця в Білому Домі, майже напередодні легалізації одностатевих шлюбів у США. Присутні намагалися зупинити та засоромити Дженнісет, а охорона вивела її із приміщення. Потім Дженнісет отримувала численні звинувачення, здебільшого від ґеїв, у неввічливості11.

Критика мейнстримних прайдів небілими трансґендерними і квір-людьми – це нагадування про те, що однією із засадничих складових парадів гордості є вираз протесту, який неможливо відділити від боротьби проти сексизму, расизму, капіталізму, насильства, імперіалізму та інших форм пригнічення. Марша П. Джонсон, Сильвія Рівера, «Black Pride 4», «No Justice No Pride», Дженнісет Гутєрез своїми протестами демонструють, що боротьба із бідністю і расизмом є частиною квір-політик, що дискримінація за ознаками ґендеру та сексуальності невилучно пов’язана із дискримінацією за ознаками раси, класу, національності, громадянства.

Про це говорить і дослідниця квір- та критичних расових студій, професорка політології Кеті Коен, яка проблематизує моноідентичнісні політики і пише, що, наприклад, бідні чорні гетеросексуальні жінки також порушують ґендерні і сексуальні норми расистського капіталістичного суспільства, а відтак, мають бути частиною трансформативних квір-політик, покликаних долати системні пригнічення12. Видимість одних груп не може реалізовуватись за рахунок іґнорування системних пригнічень інших марґіналізованих груп. В такому випадку, повістка прайдів має включати боротьбу із расизмом, класизмом, погромами ромських поселень, комерціалізацією освіти та охорони здоров’я, коли останні стають недоступними для незахищених верств населення – все це про квір-політики, які обумовлені та взаємопов’язані одними причинами. Наприклад, мілітаризація та зростання правого насильства спричиняють не тільки агресію та фізичне насильство щодо прайдів та інших ЛҐБТ+-подій в Україні, але і до ромських громад. Таким чином, важливо не лише виходити за межі моноідентичнісних політик та вузької повістки маніфестації ідентичності, але і використовувати політики ідентичності як політичну основу для побудови солідарності і коаліцій, які здатні виявляти та протидіяти комплексним системам пригнічення та насильства. Що означає бути гордими та вільними і продовжувати боротись із дегуманізацією та нападами на расовані і бідні групи населення, протистояти угрупуванням, які вказують кому і де жити, відмовляючи в існуванні марґіналізованих груп у публічному просторі? Що означає говорити не тільки про сексуальність, коли наші життя залежать від багатьох ресурсів (як, наприклад, охорона здоров’я, умови житла, освіта, транспортна інфраструктура тощо), доступ до яких все більше обмежується? Чи достатньо номінально «включити» певну групу в акцію без того, щоб переосмислювати розподіл ресурсів у суспільстві? Чи будуть це ті ж прайди, якщо їх головною темою стане, наприклад, скасування системи депортації та імміграційних поліцейських служб, як це озвучувалось в США на фоні сьогоднішнього політичного режиму? Або як мислитиметься гордість, якщо у порядку денному відкрито виступати проти антиромських погромів в Україні та проти патологізації трансґендерних та інтерсекс-людей? Як тоді ми будемо уявляти солідарність та коаліції, в основі яких – взаємопідтримка і взаємодопомога? Адже це і буде «традицією» прайдів.

 

  • 1. Документальний фільм Pay It No Mind – The Life and Times of Marsha P. Johnson https://www.youtube.com/watch?v=rjN9W2KstqE; The Unsung Heroines of Stonewall: Marsha P. Johnson and Sylvia Rivera https://sites.psu.edu/womeninhistory/2016/10/23/the-unsung-heroines-of-stonewall-marsha-p-johnson-and-sylvia-rivera/].
  • 2. Y’all Better Quiet Down, Videoactivism 2.0 http://videoactivism.net/en/yall-better-quiet/.
  • 3. Термін «чорний» використовується в протестних політичних рухах і є самоназвою людей походженням із африканського континенту. Цей термін зазвичай пов’язують із антирасистськими ініціативами в США, але він також фіґурує і в інших контекстах як політична категорія для солідарності небілих людей проти расизму та ксенофобії. Хоча у пострадянських країнах слово «чорний» часто вживають з образливою метою у стосунку до осіб, яких сприймають як небілих, тут я використовую прямий переклад терміну «black», позаяк його вжито в назві групи «Black Pride 4», в повідомленнях цієї групи, а також в інших текстах, де йдеться про расові системи пригнічення.
  • 4. Community feature: Black Pride 4 inspire community to examine Pride, protest and police response http://www.columbusalive.com/entertainment/20170628/community-feature-black-pride-4-inspire-community-to-examine-pride-protest-and-police-response 
  • 5. White Queer People Yelling at Trans Women of Color during Pride Celebrations: An Incomplete History https://jmellison.net/if-we-knew-trans-history/white-queer-people-yelling-at-trans-women-of-color-during-pride-celebrations-an-incomplete-history/ 
  • 6. Columbus is Number One! (In Police Killing Black People) https://columbusfreepress.com/article/columbus-number-one-police-killing-black-people 
  • 7. Alexander, Michelle. 2012. The New Jim Crow: Mass Incarceration in the Age of Colorblindness. New York: The New Press.
  • 8. A Brief Timeline of Disrupting Pride http://www.getequal.org/blog/a-brief-timeline-of-disrupting-pride 
  • 9. http://nojusticenopride.org/ 
  • 10. Standing Rock Syllabus https://nycstandswithstandingrock.wordpress.com/standingrocksyllabus/ 
  • 11. Why This Year’s Pride Marches Should Really Be Demonstrations Against ICE https://www.them.us/story/pride-ice-demonstrations 
  • 12. Cohen, Cathy J. 2005. “Punks, Bulldaggers, and Welfare Queens: The Radical Potential of Queer Politics?” Black Queer Studies: A Critical Anthology, ed. E. Patrick Johnson, Mae G. Henderson. Durham, N.C.: Duke University Press. 

Долучіться до дискусії!